Ти знаєш, що ти – львів’янин?!

(День Львова в контексті джазу)

“Схаменися, - скажуть тобі, наприклад, десь на Вірменській чи біля Оперного. – Невже ти не був у Львові на День Львова??! Ну, то ти повний ...-...-...-...!!!” Таке справді можна почути десь на Вірменській чи біля Оперного. Чи ще десь. Бо оминути та-а-а-аке – то проґавити як не півжиття, то принаймні кілька шалених і по-львівському драйвонутих днів – стовідсотково.

Розважальну програму місто забацало велетенську, тож, вибирати було з чого, жертвувати чимось заради іншого ще чогось таки довелося, як і відчути “бунт” святкових мас на Проспектах Свободи та Шевченка, “бунт” і буяння молодіжних та захмелілих мас у парку Хмельницького, перед Універом (Франка), на Сихові і т. д. і т. п.

Окрім усієї цієї святкової каламбурії на (принагідно вилизаних і підриштованих) вулицях та перевулках, у закапелках та кнайпах міста можна було запросто побачити Зірочок, Зірок, Зорищ та Сонць українського Олімпу. Та не тільки побачити: наприклад, біля Жаби (поширена серед львів’ян назва місця в центрі поблизу пам’ятника Шевченкові) я побачила велетенську чергу до якогось бусіка, як у “Мавзолей”. Галицька цікавість заїла, звісно, зирк туди – а там лідери “Соколів” роздають автографи, знімкуються з народом, Марія Шалайкевич бадьоро чі-і-із-ує у фотооб’єктив... Дорогою до Ратуші зустріла якусь панянку в народному строї із козою та курками на повідках. “То, певно, місцева екзотика, - ділився своїми враженнями із колєгами якийсь поляк, що їх тут було – тьма”. Так і хотілося тому поляку порадити проїхатися на “Тринадцятці” вверх на “Сімсот-ліття” – там тої екзотики... Та що там казати, весь Львів – то суцільна екзотика!

Але наразі нам йдеться не про Львів, а саме про День Львова, радше навіть Тиждень Львова, бо святкували, як нормальні українці, не день і не два... І не про усю святкову програму, а про кількаденну забаву від “Дзиґи” та “Львівської Газети” у вуличній кав’ярні “Під синьою фляжкою” у затишному і комфортному дворику Ратуші... Навіть не уявляла собі, що там можна зробити, направду, таке святкування! Дворик весь час відігравав роль Центру усіх подій, магніту, який притягував щоразу сильніше і більше. Тож, на четвертий день там не вміщувалися усі охочі, які змушені були насолоджуватися музикою надворі. Не тільки місця, а й столиків катастрофічно бракувало, тому багато хто просто сидів на землі. Антикварні меблі, ціла галерея портретів відомих людей Львова, компактність та зручність, високий “біг-бен” Ратуші, мерехтіння свічок, м’яке споночіле освітлення, аромати справжньої кави по-львівськи, - все це створювало неймовірно теплу і романтичну ауру... Місто муркотіло лінивими левами, які обережно вмощувалися тобі на коліна... Від того було спокійно і прекрасно... як ніколи. Це – щодо магії Львова, тепер – про магію “Дзиґи”.

То чим же частувала “Дзиґа” львівських гурманів? Насамперед – добірним джазом. Відтак, здавалося, що то – продовження “ДжазБезу” (весняний відкритий варіант). Але про все за порядком.+