Роман Чайка: „Я бажаю залатати місту всі рани і діри в дорогах, цілодобово води із усіма наслідками, які з цього витікають, щоб з усіх вулиць зникли бритоголові гопники, щоб у кнайпах Львова не крутилися хохляцькі „ефемки” із московською музикою, а грала нормальна пристойна музика, і щоб, врешті, достойні люди перебрали владу у цьому місті від тих, хто її не достойний. Так-так, ці всі побажання бажано всім розіслати Розсиланням зі спамом...

Чого „Півні” приїхали будити Львів? Не знаю, чия то ідея, але в мене відчуття дежавю – подібна акція відбулася у Львові у „золоті” часи, коли стартував „ВиВих” біля Оперного, тоді на розкладачках прокинулися наші поети – Андрухович, Ірванець та інші, і почалася ранкова акція прокидання поезії. У нас було прокидання музики, такий собі римейк, він у звуках, інакший із новим саундом – слобожанським відкритим співом – екзотика для Галичини, правда?!

Як звучать „Півні” з „Ойрою”? На жаль, ми й досі цього не записали, от. Вони – фантастичні дівчата! Це можна стилізувати за сотні тисяч доларів, як зараз стилізують народну творчість плюс пластмасові бльостки та кептарики псевдогуцулів, із криками „гей-гей” потім випускають на європейські сцени, але все це штучне у порівнянні із тим, що таке є автентика. „Ойра” настільки ж автентична, наскільки гуцули в Карпатах. Це той самий варіант, коли ти віриш або не віриш. От їм віриш.

Чи нам вірять? Ще б пак, чотири дівки їдуть через всю Україну до нас – то ФАНТАСТИКА! Зовсім інакша енергетика репетицій, ти собі просто не уявляєш, я таких ліберально-толерантних „хлопів” на репетиції в нас не бачив ніколи! А дивитися на обличчя нашого барабанщика, який впирається в три симпатичні дупці... це треба знімати окремим фільмом і віддавати на телебачення.

Падіння культу Львова? Напівправда. Я наскоками у Львові і бачу, що він занепадає з точки зору атмосфери міста, людей, а стан міста просто жахливий – це кримінальний злочин. Тепер ті люди, які рятували честь Львова, який не спромігся за 14 років на жодне політичне чи економічне лоббі, на жодного олігарха (тому Львів завжди йшов через культурні речі), так-от, ті люди, які завжди рятували честь Львова, максимально задавлені, ну... ми знаємо ким... Немає альтернативного середовища, тому відчувається вакуум, пустка.

І немає ніякого феномена українізації Сходу чи столиці. Все залишається таким, як і було: центр говорить суржиком, на Сході автентику можна почути в сільській місцевості, а міста агресивно русофільські чи навіть українофобські. Учора, коли я купував цигарки біля Оперного в Києві, мені довелося вислухати купу лайки від продавця, до якого я звернувся українською... Але такі реалії є в цій країні.

А щодо сьогоднішніх акцій мені насамперед сподобалася молодь, знаєш, я дістаю духовний оргазм, коли дивлюся на гарних дівчат із такими ж гарними принадами, які ще спілкуються українською! Це феномен! Я страшенно був радий побачити Неборака, із яким свого часу ми багато провели годин, годинолітрів, годинокілометрів... Класно, що наш концерт був експромтом, як у джазі, бо якби все було за програмою, то це би був звітній концерт в палаці „Україна” за участю Поплавського.

Що не сподобалося? Ну, наприклад, щоб заїхати на площу Ринок можна всі пломби там позалишати, бо так хитає, не сподобалося, що обшарпаним виглядає внутрішній дворик Ратуші, а це ж ніби серце Львова, хочеться гордо махати рукою направо і наліво – але багато історичних об’єктів не показуєш друзям через жалюгідний їхній стан, не дай Боже, щоб вони це побачили...”

Мілан Яндера, Генеральний консул Чеської Республіки у Львові, ініціатор приїзду до Львова відомого чеського гурту-легенди „C&K vocal”: „Я вітаю львів’ян із нагоди свята такого гарного історичного міста. Бажаю усім гарної весни та постійно такого настрою, який я тут, у дворику Ратуші, зараз відчуваю. Я радий, що нарешті чеське Консульство працює у Львові (вже кілька місяців) і має змогу відтворити тут присутність чеської культури. Цьому дуже посприяла „Дзиґа”. Зустріч із нею була таким щасливим випадком. Ми зустрілися в мерії на приготуванні святкувань і в нас виник такий-от намір запросити чеський гурт. Тоді я насамперед згадав про групу „C&K vocal”, яка завдяки спонсорам приїхала сюди. Ця група – легенда чеської музики. Востаннє я їх бачив на площі, де були присутні 300 тисяч людей, на святі з нагоди Оксамитової революції. Про наміри поки що не хочу говорити, бо це тільки перші кроки. Але ми дуже раді співпрацювати із „Дзиґою”, яка стала нашим хорошим партнером. Було би дуже добре, звісно, якби ми відшукали таких самих партнерів, як „Дзиґа”, з чеської сторони”.

* „C&K vocal” (Прага)

Їржі Церга, художній керівник гурту„C&K vocal”: „Ми - одна з найстарших груп, які є в Чехії та Моравії, маємо 35 років. Наша історія дуже багата, ми отримали ангажемент у дуже відомому празькому театрі „Семафор”, де ми грали сім років. Цей театр тоді був значним культурним осередком, де співали і грали відомі музиканти та артисти, тобто саме там, де „варилася” вся чеська музика. Ми їздили 15 років по Чехії, тому що зміст наших пісень не подобався існуючій тоді владі, так само ми не могли виїжджати за кордон.

Потім ми отримали ще один ангажемент від іншого театру і вже тоді почалися гастролі в Єгипті, Англії, Німеччині, Польщі. Здебільшого я складав музику і ми записали 10 альбомів. І поки ще не вмерли, то ще живемо... і обростаємо легендами. Як пояснити нашу легендарність? Легендою є вже щось дуже старе і про що тепер розповідають, мабуть. Так, ми багато написали, багато записали і зробили для того, щоб стати легендою...

Тепер про назву: вона цісарсько-королівська, бо ми дуже позитивно ставимося до Австро-Угорської імперії. Тобто з одного боку це історична назва, з іншого – „С” – це Їржі Церга, а „К” – другий співзасновник Владислав Кантор, який пізніше покинув групу і пішов у політику, працював разом із Вацлавом Гавелом.

Сьогодні ми будемо грати пісні з нашої першої пластинки, яку ми записали ще в 1974 році. Тобто це для нас буде таким історичним екскурсом в минуле. Ми вперше в Україні, бо до попереднього режиму ставилися не дуже добре, ми йому не служили, тому не могли їздити країнами колишнього Радянського Союзу.

Щодо Львова, то поки ми проїжджалися центром міста, я встиг побачити його красу, мені він дуже сподобався і я з нетерпінням чекаю, коли можу краще побачити місто. Окрім того, я тішуся, що коли буду давати інтерв’ю одній дуже відомій народній газеті у Чехії, зможу пропагувати вашу культуру, землі та людей. Хоча нарізі про Львів я знаю дуже мало, і все – від Генерального консула, якого знаю пару років. Важливо поширювати інформацію не тільки тут про Чехію, але й в Чехії – про Україну. На жаль, такої інформації в нас бракує, а якщо вона й є, то не така, яка є насправді. Я сподіваюся, що це – тільки початок, такий переломний момент в наших зв’язках із Україною”.

Наталка Половинка, керівник „Майстерні Пісні”: „Побажання Львову – насамперед усвідомите те, що є дороге, цінне, не схоже ні на що у цілому світі. Для мене найсуттєвіше, тобто весь наш зміст, є в пісні. І якщо ми дійсно будемо співати, не попсувати, не копіювати, як колись співали, а саме зараз співати і навчати співу дітей, то ми збережемо саме зерно нашого Духу. А воно дійсно дороге і неповторне. Я бажаю всім впізнавання свого лиця і призначення.

Як сьогодні ми себе впізнавали? Ой, тут дуже класне місце. Я дуже вдячна „Дзизі”, що вона відкрила і його. Воно ніби сховане, там, ззовні, може будь-що діятись, хоч потоп, а тут - мистецька акція і дуже класна. Я вдячна Маркіянові за те, що він нас запросив і ми почали співпрацювати. Тут дуже затишно, з іншого боку тут простір – птахи літають, тут дуже добре співати: бачиш близько обличчя, але над тобою безкінечне небо.

Сьогодні ми показували частку проекту „Дівочий Ритуал”, себто одну з форм, „У неділю рано”. Тобто це проект, який здійснюють дівчата, досліджуючи дівочий звук через найдавніші наші ритуальні пісні. Сьогодні сам контекст для ритуальних пісень щез, але ми все ж таки їх співаємо, відшуковуючи те, що пов’язує нас із Родом сьогодні. Ми не йдемо в минуле і не копіюємо те, чого немає, ні, ми співаємо у сучасному світі, сьогодні. І мені дуже приємно чути схвальні відгуки і відчувати, як теплішає аудиторія у дворику.

Нічого насправді не вмирає, те, що тебе пов’язує зі своїм корінням, з родом та кров’ю, живе в людях, і живе настільки міцно, що вони й самі не здогадуються про це до якогось моменту. Взимку ми готували програму до Різдва, зараз – проект „Весна”, і вже сьогодні по виступі нас запросили на купальську програму. Думаю, може із „Дзиґою” зробимо щось на Купала, бо й у Львові щось треба робити, не тільки кудись їхати. Люди за цим скучили, це дуже відчувається: молодь, старші, діти, - всі. Скучили, як за хатою своєю.

Про втрату позицій Львова? Так, об’єктивна реальність така, що креативні сили витікають зі Львова та України. Але це погляд ззовні. Насправді, зараз серед молоді (от побачите, мине пару років і ви згадаєте мої пророчі слова) є така тенденція і потреба „зав’язатися” саме тут, себто створити таку „зав’язь”, нормально ставати успішним на своєму ґрунті, у себе вдома, зі своїм. У моїй „Майстерні Пісні” – молоді люди, які просто життя кладуть, аби співати своє від найдавнішої традиції до сучасних творів. Не їхати кудись, щоб потім повернутися героями...”

* „Сьомий Звук” (Львів)

Володимир Дуць, художній керівник гурту, гітарист: „Дуже приємно бачити щасливі молоді обличчя, та й не тільки молоді. Гарно бачити, як всі танцюють, сміються, жартують. Дійсно, свято. Як на мене, то восени воно не мало такого ефекту, як зараз. Може, тому що весна...

„Сьомий Звук” виник п’ять років назад, в основному це молоді люди, які грали у військовому оркестрі і дехто грає досі. Тоді вони собі організувалися, щоб грати окремо від оркестру, тож, зібралися, і так все почалося. Наразі в нашому складі: Роман Бардун (клавіші), Орест Смішко (бас), Богдан Стасишин (труба), Андрій Шутяк (саксофон-альт), Юрій Оконченко (саксофон-тенор), Назар Погорлецький (барабани) і я. Назва така, бо нас семеро. Але може бути, що нас стане більше, можливо, додамо скрипки, може, цимбали. Тема у нас, як бачите, народна. Ми хочемо грати українські відомі мелодії, перекладаючи їх на сучасні ритми. Зараз у нас домінують гуцульські мотиви, але це не буквально мелодія від початку й до кінця, ні, це тільки вкраплення мелодії, наприклад, коломийки, аркана чи щедрика. Ми також навчаємося на сучасній музиці зарубіжних зразків та шкіл, це необхідно.

Ми дуже хочемо, щоб цей День міста нас благословив до нових починань, записів та концертів. Якщо глядачам сподобається, то будемо продовжувати у такому ж дусі. Із Маркіяном заочно ми знаємося давно, безпосередньої співпраці дотепер ми не мали, але все ще попереду”.

* „Tolhaje” (Краків)

Група за лаштунками: „Гурт існує від весни 2000 року. Ми собі зібралися, кожен із нас в якийсь спосіб дотичний до музики. Назву ми цю почерпнули із книги однойменного історика, гарно нам звучить. У Польщі про нас говорять, що ми граємо етно-фольк. Джазова атмосфера нам дуже близька, бо кожен й собі „джазує” ще в інших гуртах, це таке джерело натхнення. Властиво, так само, як і в музиці фольковій, окрім того, і там, і тут є імпровізація. Ми вже приїжджали до Львова рік тому на запрошення Кшиштофа Савіцкі, тоді ми грали в „Ляльці”. Маємо надію, що не останній наш візит. А місту бажаємо усіх благ та мистецького руху”. Детальніше про гурт – на їхньому сайті www.tolhaje.pl

Підготувала Марія ТИТАРЕНКО