Jazz Bez - день дев’ятий

Повітряно-акустичні «Thuillier trio», електронні «Auguscik-Kinior-Makaruk Trio» та надто гарячі «Hot Potato Project»

«Тріо Тюльє» виділяється, передовсім, своїм незвичним складом: туба, тромбон і ударні. І якщо склад диктує звучаня у багатьо випадках, то в цьому – щонайбільше. У переважної більшості гуртів басова партія виконується на бас-гітарі, рідше – на контрабасі. Тут же їх місце замінила туба, і тромбону, відповідно, дісталася роль солюючого інструменту. Такий склад тріо, в якому немає гармонічного інструменту звільняє групу від гармонічних же обмежень і дозволяє мандрувати ладами, як їм того заманеться. Але головний ефект забезпечує, звісно, не склад інструментів, а те, що музиканти з ними роблять.  

По-перше, їхні композиції максимально різнопланові і за настроєм, і за реверансами в сторону тих чи інших жанрів, – від класичного свінгу до фрі-джазу. Як і кілька їхніх фестивальних попередників, французькі панове виступали без підсилення, чим немало потішили вухо любителів «зовсім живого» звуку. Для тріо характерне дуже ніжне поводження зі своїми інструментами і вухами публіки, складалось нвіть враження, що вони бояться засильно дмухнути, щоб не видати надто різкого звуку. Через це, а також і через мінімум інструментів їх музика звучить напрочуд  атмосферно (що не гарантує її прозорості для слухача, від якого вимагається максимальна чутливість). Іноді музиканти вирішували, що двох духових їм забагато – тоді тромбоніст віходив, а Тюльє викладався у сольному фрагменті. В одному соло Франсуа виконав щось на зразок буддійського молитовного наспіву (чомусь наших учасників цього річ тягне у ту сторону), продемонструвавши такі можливості туби, що всі буддисти після цього конче мусять придбати собі цей інструмент: туба в його руках (чи то устах?) сміялась, гарчала, ревіла, нашіптувала і співала в унісон сама з собою. Як на мене, цей фрагмент мав би стати для місцевих фрі-джазовиків прикладом використання сонористики для музичного задуму, а не для самої себе.

На біс група  просто порвала публіку на «дрібонькі кавалки», виконавши «Червону руту» з двома імпровізаціями на неї. Мораль – хочеш сподобатися львів’янам – зіграй на їхньому не музичному, а патріотичному чутті))).  

2.

Від чистої акустики  до електроніки: «Auguscik-Kinior-Makaruk Trio» - гурт у складі вокалістки Ґражини Аугусцік, електронщика Діаріуша Макарука та акустика-мультиінструменталіста Влодзімежа Кінора. Це тріо теж не вміщається в рамки жанрових означень, працюючи на перетині джазу, world music і експериментальної електроніки. Від джазу там арії саксофону і частково вокалу, від world music – вокал і перкусія, а електронні інструменти забезпечують цьому всьому то надійну підкладку, то трансформують оригінальний звук до невпізнаваності. Мабуть, так би звучала Bjork часів альбому “Telegram”, якби з нею разом грали Пітер Гебріел і Катя Заволока.

Поєднання акустики з електронікою може мати два варіанти: вони або доповнюють одне одного, або  протиставляються. «Auguscik-Kinior-Makaruk Trio» на це однозначної відповіді не дали. З одного боку, вокал з електронікою злилися в одне ціле, з іншого – гра Кінора то звучала іноді так само несподівано, як закличний звук трембіти на руїнах постапокаліптичного міста, то напрочуд гармонійно вписувалася в електронний антураж; і тих, і тих моментів приблизно порівну. Чистий звук, щойно народившись, то виривався з загального тла і злітав кудись цілком самостійно і незалежно, то одразу потрапляв в електронну м’ясорубку і його пошматоване тіло ще кілька хвилин семплювалося безжальною машинкою. А зрідка він відважувався на боротьбу з нею, перебираючи її методи, – тоді вона гнвілася й обурювалася всіма фібрами своєї  електронної бездушності.   

«Hot Potato Procect» контрабандою із Каїру привезли до України, не печену бульбу, а фанк з етнічними мотивами. У складі групи є перкусія (конги), ударні, бас- і ритм-гітара і кларнет/саксофон і клавішні.  Етнічного забарвлення музиці надавали саме конги – можливо, музиканти і обігрували рідні мотиви, але українському вухові цього не відчитати.

З усіх представлених  цього дня, гурт відзначився найповнішим звуком – це вам не мінімалізм Тюльє. Погоду робили в більшості бас-гітара (чудовий зразок того, як повинен звучати джазовий бас)  і саксофон. Ретельно зіграна, по канонах жанру і з чуттям (у хлопців таки є до джазу талант), приємна і тепла, не занудна у своїй жанровості. Загалом нічого особливого, але тепер ми знаємо, що каїрський джаз-клуб готує не гірших музикантів, ніж львівський J  

efandy