|
There are no translations available
Флюгери Львова. День перший Отже, „Флюгери Львова” почалися. Місце й час проведення цього легендарного уже етно-джазового фестивалю традиційні: дворик львівської (звісно ж) Ратуші, увечері, точніше – від 18-00 – і до ночі. Зазвичай фестиваль співпадав з Днем Львова, але цього разу календарі організаторів двох акцій розійшлися, тож „Флюгери” проходили самі по собі. Це їх не завадило: дворик Ратуші був повний з самого початку, а поки на сцену вийшла друга група, вже й яблуку було ніде впасти. П’ятниця, фестивальний день перший, була оголошена днем польської культури й, зрозуміло, віддана на відкуп польським гуртам. І ось що з того вийшло.
Першими на сцену вийшли „Dzyga Imagine” з драйвовими танцювальними ритм-н-блюзами, які одразу потягли змерзлу публіку до танцю. Приємний поп-вокал, клавіша теж з легкими натяками на джаз – нічого артистичного, але весело й танцювально. Саме те, що потрібно на відкриття концерту. „Резус Блюз”, що вийшли другими, відіграли цілком собі кислотний, тобто acid, джаз з тяжінням до лаунджу; із саксофоном, клавішею, що раз-по-раз збивалася на психоделічні тембри й перкусією. Добра легка музика, яка, якби звучала тихше, цілком би годилася на фон в дорогому ресторані, якби не йодлі вокалісти, які заставляли згадати про етно-складову фестивалю. Той народ, який на „імеджінах” тільки розкачувався, нарешті й собі кинувся до танцю – ритми тому сприяли. Клавіша й перкусія їх музиці надають танцювальності, саксофон - джазовості, а вокал – фольклорності. Наявність вокалу не обов’язково означала осмислені тексти, але з третьої композиції, блюзової балади, яку група зі сцени присвятила дівчатам, текст з’явився – правда, англійською. А на четвертій пісні вокалістка, Галина Коник, зовсім покинула сцену, тож народ відривався під інструментальні композиції. Єдине, що здивувало – саксофоніст, який тримав більшість соло, стояв майже в кутку сцени, а ритм-гітарист, в якого соло було одне чи два – посередині. На сьому, останню пісню, вокалістка повернулася й виконала таку запальну поп-пісеньку, що публіка її не відмовила собі в насолоді викликати групу на біс. Наостанок зіграли пісню Boney M „Sunny” - дещо ліричніше, ніж в оригіналі, але від того не менш драйвово. Чудовий виступ, якому не завадило навіть те, що вокалістка приїхала на концерт простуджена. Dagadana – тріо у складі українки Дани Вінницької з „Шоколаду” (на фестивалі запрезентували, до речі, сингл „Шоколаду”, який продається там же за демпінговою ціною – охочим купити рекомендую зробити це, бо знайти потім в магазині буде проблематично) на вокалі й клавіші, полячки Даґи на вокалі й звукових ефектах, контрабасиста та дам-машинки J . Химерний проект, дуже еклектичний. Звуки, які Дага видобувала зі своїх синтезаторів і цілком аналогових тріщалок, надавали музиці психоделічно-тріп-хопового звучання, поки Дана нарубувала на клавіші джазові ритми, й під це все дівчата співали пісень – то народних, то стилізованих під народні, поперемінно то українською (Даґа нею цілком незле співає), то польською. Такий собі психоделічний тріп на тему дружби народів вийшов. Такої самобутньої еклектики етно, міського шансону, джазу й психоделу мені чути ще не доводилося – так, мабуть, звучав би Марек Грехута в спільному проекті з Psychic TV. „Одновременно пошло и гламурно” – відгукнувся один зі слухачів.
Хедлайнером першого дня була Богна Кічінська, обіцяна ще на "ДжазБезі". Вона з’явилася в супроводі скрипки й клавіші, й виконала те, що ми звикли називати „польським джазом” – те, чим захоплювалися наші батьки у 80-х, тільки здобрене музичним досвідом двох наступних десятиліть. Богна виспівувала щось несамовите – це було схоже на Al Jarreau, тільки в жіночому виконанні й набагато пристрасніше. Клавішник, коли йому траплялися соло, засвідчував свіою щонайвищу техніку, а от скрипаль здивував – хоча претензій до його гри в мене не виникло жодних, він постійно грав на другому плані, навіть на своїх нечисленних соло не виходячи вперед.
Найохочіших і найстійкіших, які все ще прагнули джазу й далі, приємно здивував нічний проект "МТ-3", який виконував музику до текстів Антонича та Франка. М'який звук групи і проникливий тембр Мартина Твердуна огортав вже сонних, але все ще уважних слухачів, відлунював від стін Ратуші й розчинявся в нічному небі, розносячи на весь світ звістку про те, що назавтра - знову джаз, день другий...
|