|
|
|
«Трансгресії» / Натуральна комбінаторика неможливого / Кучерявий Людина – істота, що ходить у світ через двері своєї тілесности і прикута ногами до грунту земним тяжінням. Через те люди мріють про чисті площини, про плеса без демаркацій, про небо чи море, бо саме таке ніщо без буйка і без відліку, без декартівської системи координат, яку можна задати будь-де, ми знаходимо в собі. І схильність людства до фантазерства – тому підтвердження.
І все-таки, щоб річ просто побачити, нам потрібна межа, чи початок, кінець, тобто тінь, проміжне щось між явою й сном. Щоб мислити щось, ми повинні іти, починатись, кінчатись. Тобто хитатись, неначе на хвилях. Або як хвилі коливати у своєму наступі видимі грані землі. Наступати на смугу берега, розмиваючи її. Важливо те, що сама суть наша, подібно як і сутність води, містить межі, закладені в нас самих. Усвідомлення їх є наближенням до буйків, які сигналізують нам нездоланне наближення суходолу. Грань між суходолом і морем – та сама, але поглянути на неї можна з сухого і мокрого боку. І сама межа теж межує з двома стихіями, тому у неї присутні принаймні два власні боки, у ній самій є межа дійсного і можливого, того, що було і що може бути.
|
|
«Трансгесії» / Чередніченко Напрям
Лендарт – специфічний тип художнього мовлення. Не маючи очевидного позитиву комерційного зиску, він, тим не менш, є бажаною ділянкою для багатьох художників. Особливість його полягає не в обмеженнях інструментарію або місця, а також не в таємниці чіткого жанрового визначення. Яблуко творчої спокуси знаходиться в сенсі репрезентативного послання, яке продукує даний вид мистецтва. Внутрішнє наповнення дій та об’єктів є настільки привабливим, що інколи набирає форми зовнішнього примусу як складової частини натхнення. В минулому залишився пафос революційного виходу за межі професійних галерейних площ – первинний імпульс засновників-першовідкривачів. Там же розтанув інноваційний ореол винахідників нових художніх матеріалів. Залишилось інше. Суттєвим і до сьогодні актуальним є означення кордону чи, швидше, комунікативного входу-виходу між людським та природним світами. Користуючись зворотною логікою, можна стверджувати – перша проорана борозна-межа була першим несвідомим актом лендарту. Ця межа є об’єднуючим містком між навколишнім і творчими зусиллями праці, та, водночас, вона від’єднує особистість від незробленого світу. Лендарт символічно фіксує це зіткнення. Як у кадрі з подвійною експозицією, крізь оформлену точку зору митця на простір прозирає внутрішній автопортрет поза соціальною машкарою. Така вкрай індивідуалізована практика зовнішньо-внутрішньої самоідентифікації є ще однією повністю неусвідомленою, але непереборною принадою дій у довкіллі. Включення до одного виду діяльності мегаломанських за своєю грандіозністю проектів Смітсона та Крісто разом з ефемерно інтимними творами Госуорті лише підтверджує цю тезу.
|
|
|
|
|